«Неприємна» молитва?

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • «Неприємна» молитва?

          Часто ми жаліємося на те, що пропускаємо молитву. Ще частіше змушені заставляти себе промовити завчені молитви вранці чи перед сном. Можливо, вже варто не боятися визнати собі, що інколи молитва для нас є неприємною, нецікавою та безплідною. Але чи може вона бути такою?

          Перш за все, молитва ― це не лише розмова із Богом. Це наші стосунки із Ним загалом. Як і будь-які стосунки у нашому повсякденному житті, вони потребують плекання та докладання зусиль. Пригадайте собі у цей момент про тих друзів чи знайомих, які знаходяться далеко від вас і ви спілкуєтеся лише за допомогою телефону чи повідомлень. Задля підтримки спілкування потрібно регулярно зідзвонюватися, списуватися, докладати зусиль, щоб нагадати про себе та дізнатися про справи іншого. Якщо ця регулярність порушується і ми опускаємо одну-другу нагоду поспілкуватися, ми віддаляємося один від одного. Відтак наступний дзвінок вже важче зробити, бо втрачаємо певні точки дотику.

          Подібними є стосунки із Богом. Пропущені ранкова чи вечірня молитва, забуття про подяку Богові, відкидання Святого Письма, опущення спільнотних богослужінь віддаляють нас від Бога. Не Він ображено віддаляється, адже Він – сама Любов, але чи віддаляємося і блукаємо. Відтак втрачаємо точки дотику і не можемо відновити спілкування. А коли насуваються випробування чи страждання, нам видається, що Бог покинув, відійшов чи заховався. Проте, насправді віддаленість створена нашими попередніми відмовами.

          Сьогодні ми роздумуємо над притчею про молитву фарисея і митаря. Один у самолюбуванні творить похвали своїм заслугам, губить із поля зору справжнього Бога, бо в якийсь момент віддалився від нього. Відтак перетворив стосунки любові на стосунки обов’язку виконання певних практик та страху за їхнє опущення. Інший же, бачачи свою безмір гріхів, віднаходить справжнього Всепрощаючого Бога і безумовну любов, яка здатна відновити втрачений через гріхи людський образ. Тому у смиренні взиває про прощення і бажання відновити стосунки любові. Перший пожертвував близькістю до Бога заради поєднання зі собою; другий пожертвував близькістю до себе заради поєднання з Богом. І так віднайшов справжнього себе.

          Варто також не боятися смиренно і щиро визнати, що нам не завжди хочеться молитися. Існують моменти, коли ми легко і невимушено спілкуємося із Своїм Отцем. Але й бувають миті, коли ми не маємо бажання або не можемо стати перед Ним. Особливо це важко робити тоді, коли Божа воля є відмінною від нашої. Тоді Бог стає «незручним», бо не контрольований. Тоді ми втікаємо від нього у самодостатність. Тоді віддаляємося, губимося і ховаємося у кущах, як Адам. Він же продовжує кликати: «Адаме, де ти? Людино, де ти?»

          Такі моменти водночас повинні стати моментами призадуми. Адже пропуск молитви передбачає вибір на користь чогось іншого, чогось цікавого, чогось «корисного». Це може бути смартфон, спілкування із друзями, гучна вечірка. Може й бути перегляд футбольного матчу, захоплива книга чи комп’ютерна гра. І тут не потрібно відразу накидатися на «такі грішні заняття», борючись із ними, наче Дон Кіхот із повітряними млинами. Навпаки, варто звернути увагу на таку неприємну молитву. Адже повторюєсо знову: молитва ― це стосунки. А стосунки потребують плекання та дбайливості. Запитайте себе: чому мої стосунки із Богом не приносять мені радості, захоплення і користі? Можливо, це взагалі вже не стосунки із справжнім Богом, але зі самим собою ― виконання певного обряду, до якого привчили батьки чи рідні. А тому ― фарисейський обов’язок і страх. Натомість, варто спробувати віднайти шляхи, якими можна покращити ці стосунки. Знову ж таки йдеться про іспит чи аналіз цих стосунків на щирість, правдивість та чесність.

          ✓ Чи справді моя молитва є щирою, сповненою моїх теперішніх емоцій та переживань? А чи я її перед тим стерилізував від негативу, сумнівів чи «невідповідних емоцій»?

          ✓ Чи справді моя молитва є правдивою, у якій зустрічаються дві люблячі особи? А чи до справжньої зустрічі там далеко, бо це лише мертвий і завчений ритуал?

          ✓ Чи справді моя молитва є чесною, у якій я шукаю Бога і Його волі, а не виконання свого? Чи сприймаю я обмеженість своїх бажань і капризів та необмеженість Божої любові та Його піклування про мене?

          Три питання, які можуть наповнити наші стосунки з Богом, нашу молитву радістю, задоволенням і користю. Адже Господь прагне спілкування з нами саме для цього. Хоч ми так часто у цьому сумніваємося.

          Дозволь собі сьогодні визнати неідеальність своїх стосунків із Богом, як грішний митар. Відкинь від себе спокусу фарисея перетворити молитву на спосіб вираження своєї самодостатності, самолюбства, само-існування. Подбай про свої стосунки із Богом вже тепер, щоб вони були такими, якими їх задумав Той, хто їх ініціював: радісними, задовільними та корисними.

          Отець Іван ВИХОР

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]